zeghon

"ще не народжене, а вже повинно вмерти"

Кімната неслася з під ніг і крутим вирієм донизу її наповнювали думки. Хотілося щось вигукнути, хотілося сказати не йди, - а ти йшов, йшов мовчки, залишаючи собі шлях до відступу і вступу…

Ти з’явився у моєму житті, вірніше ні - я тебе з’явив у своєму, а нащо ти мені треба був, навіщо ти мені треба був таким який ти є, за що я шукав те чого не існує?…

Обман – страшніше чого я міг сподіватися від тебе і я його отримав, навіть не сказавши тобі ні слова, що я все знав, що я все бачив і чому мені болить. Я зробив так - і ти пішов, і назад вороття нема, і що лишилося?

Лишився я сам у цих чотирьох стінах які навіть не чули тебе, щоби по ним роздалася луна твого голосу. Моє тіло не знає тебе, щоби я почув подих, відчув дотик – що це?

Це мабуть просто я з’їхав з глузду від власного бажання того, що я отримати не можу!

Ти пішов, вірніше я тебе пішов, поки не пізно, і поки ти ще не зненавидів мене за мою нелюбов…

Але ж я люблю тебе… чуєш? я тебе кохаю… чуєш? ти мені потрібен як нікому!